У сучасному світі питання гендерної рівності на робочому місці залишається актуальним, незважаючи на численні ініціативи щодо просування жінок на керівні посади.
Особливої уваги заслуговує проблема балансу між роботою та особистим життям, яка часто розглядається як головна перешкода для кар’єрного зростання жінок. Проте чи справді це так?
Дисбаланс між роботою та особистим життям
Скільки б сьогодні керівники компаній та урядовці не намагалися дотримуватися гендерних квот та просувати жінок на керівні посади, в історичному розрізі, ми бачимо, що в нашому сторіччі цей процес сильно гальмує.
Дуже часто ми чуємо, що причиною невеликого представництва жінок в радах директорів, на керівних посадах компаній та в керівництві державою, є те, що така відповідальна робота вимагає повної віддачі та забирає багато часу, тому жінкам дуже важко поєднувати такий вид діяльності із сімейним життям.
Але, тут виникає резонне питання: хіба чоловіки на керівних посадах не мають сім’ї та не намагаються тримати баланс між роботою та особистим життям? Мають. І прагнуть тримати цей баланс, і так само страждають від його порушення. Отже, що ж гальмує розвиток кар’єри жінок та отримання ними керівних посад?
Дослідження проведені в закордонних компаніях показали, що історії про неможливість поєднувати просування в кар’єрі із родинними обов’язками для жінок – це міф.
Вивчення показників плинності кадрів показало, що різниці між показниками серед жінок та серед чоловіків немає. Дисбаланс між роботою та особистим життям, який частіше приписують жінкам, присутній й серед працівників чоловічої статі.
«Історії про неможливість поєднувати просування в кар’єрі із родинними обов’язками для жінок – це міф»
Насправді, дві третини опитаних чоловіків визнали, що дисбаланс між роботою та родинним життям для них є важкою ношею, але лише одна третина намагаються щось зробити для зниження рівня стресу через такий дисбаланс.
Жінки частіше намагаються тримати баланс між роботою та родиною, але, навіть, якщо компанія і надає їм такі можливості, це дуже негативно відображається на їхній кар’єрі: вони втрачають керівні позиції, статус та частину свого доходу. Отже, в соціальному контексті, керівні посади залишаються привілеями чоловіків.
Також, багато чоловіків все ще мають певні стереотипи щодо жінок та їхнього бажання просуватися по кар’єрі. Так, наприклад, є думка, що жінки хочуть мати дітей і не хочуть працювати, або, якщо і хочуть працювати, то не погодяться на роботу пов’язану із частими відрядженнями, або таку, яка вимагає проводити в офісі 60-70 годин на тиждень.
Тобто, є думка, що такі особисті преференції жінок заважатимуть їм бути успішними в кар’єрі. Але, жоден з чоловіків, хто висловлював подібні думки, не беруть до уваги той факт, що тим жінкам, які не мають дітей, теж важко досягти вершин в кар’єрі.
Цікавим є ще й те, що всі чоловіки, які вважають, що родина заважає жінкам будувати кар’єру, впевнені, що робота має бути в режимі 24/7. Вони постійно знаходяться в стресі через безліч завдань та постійні дедлайни, щоб залишатися “зірками” серед своїх високопрофесійних колег.
Отже, справа тут в конкуренції серед колег, а також в постійному прагненні задовольнити бажання клієнтів, які часто культивуються в середині компанії та, іноді, перетворюються на культуру понаднормової роботи в усій організації.
Звичайно, необхідність постійно працювати понад норму не робить щасливим ані жінок, ані чоловіків. Але, саме жінки частіше страждають через своє прагнення до балансу в житті.
До речі, відомим є факт, що тенденція працювати понаднормово, жодним чином не сприяє підвищенню продуктивності, а отже, і успіху компанії. Навпаки, така тенденція часто призводить до зниження продуктивності та збільшення витрат на оплату лікарняних.
Чому компанії ігнорують прагнення працівників до збалансованого життя?
Відповідь можна знайти, поглянувши на проблему глибше та відкривши декілька прихованих моментів. Наприклад, стереотип, що родина заважає жінкам будувати кар’єру є ні чим іншим, ніж відображенням існуючої соціальної системи, а також проявом психологічного захисту, як для жінок так і для чоловіків, проти негативних емоцій, які викликає необхідність працювати понаднормово.
Вчені провели низку співбесід, звертаючи увагу не тільки на те, що кажуть (або не кажуть) учасники, але й на те, як вони висловлюються. Результати були приголомшливі. Свідомо або несвідомо, майже всі працівники виявили наявність емоційного конфлікту через необхідність працювати в режимі 24/7 та щоденними спробами збалансувати роботу й приватне життя.
Очевидно, що необхідність постійно обирати між роботою та приватним життям створює надзвичайний тиск на кожного працівника, адже він розуміє, що будь-яке рішення може коштувати надто дорого.
Саме необхідність робити постійний вибір між особистим та роботою призводить до виникнення такого захисного механізму, як ідея, що жінки створені для сім’ї, а чоловіки – для роботи.
На рівні організації це проявляється в формуванні політики, яка ефективно утримує жінок подалі від позиції топ-менеджерів. Як не дивно, все це разом грає на руку як компаніям так і працівникам в короткостроковій перспективі. Керівники компаній перекладають відповідальність за відсутність жінок серед партнерів та топ-менеджерів, пояснюючи це соціальним становищем жінок.
Працівники компаній можуть підтримувати видимість спокою щодо своїх рішень: чоловіки можуть виправдати свої жертви на користь роботи, а жінки – свою неспроможність побудувати успішну кар’єру в компанії. Отже, нічого не загрожує культурі працювати понаднормово, що вигідно компаніям.
Але всі ці захисні маневри та соціальні устої не вирішують існуючого конфлікту та не знижують рівень тривожності серед працівників обох статей. Чоловіки в корпоративних культурах 24/7 сприймаються як ідеальні працівники, лише коли вони повністю віддані роботі та доступні в будь-який час.
Для «ідеального працівника» є правило «моя робота – це найважливіше»
Для «ідеального працівника» все, що не стосується роботи є вторинним, навіть якщо це дуже важливо в особистому плані. Тобто, такий підхід створює внутрішній конфлікт для чоловіка, тим більше, якщо у нього є діти. Це призводить до глибокого почуття провини за те, що чоловік постійно на роботі та проводить мало часу із родиною.
Щоб впоратися зі своїми негативними почуттями, чоловіки часто використовують таку психологічну тактику: вони відокремлюють свою печаль та почуття провини, проектують ці почуття на жінок в компанії та прив’язують до них.
Тобто, люблячі татусі просто не розуміють навіщо жінкам будувати кар’єру, коли вони мають таку привілею, як бути постійно зі своїми дітьми, піклуватися про них. Деякі чоловіки і досі відверто висловлюються проти того, щоби матері виходили на роботу. Вони вважають світ роботи світом чоловіків, в якому немає місця жінкам.
«Татусі відокремлюють свою печаль та почуття провини – проектують ці почуття на жінок в компанії»
Жінки переживають дещо інші психологічні проблеми. Соціальні устої та традиції в багатьох культурах, навіть сьогодні, стверджують, що основним напрямком діяльності для жінок є родинне життя, піклування про дітей, підтримання побуту. Робота та кар’єра тут відходять на другий план. МАЮТЬ відходити.
І компанії, нібито, створюють усі умови для реалізації жінки як берегині, матері, дружини, надаючи жінкам всілякі послаблення в роботі – можливість мати гнучкий графік, можливість працювати віддалено та інші. Але всі ці «смаколики» коштують дорого, якщо йдеться про амбіції жінок побудувати успішну кар’єру.
Більшість з жінок, яким все ж таки вдалося високо піднятися кар’єрними сходами та відкинути ідею, що їхнє місце тільки вдома, в родині, все одно не змогли подолати внутрішній супротив проти соціально прийнятих норм. Що, так само як і у чоловіків, створює внутрішній конфлікт та емоційне напруження.
Часто, це напруження жінки пояснюють тим, що чоловіки по-іншому сприймають свої родинні обов’язки, інакше піклуються про дітей, мають інший рівень відповідальності. Навіть, якщо чоловік орієнтований на родину та з радістю виконує хатні обов’язки, жінка все одно не може відсторонитися від того, що відбувається вдома. Жінка не почувається щасливою, якщо вона не заглиблена в сімейне життя.
«Працюючі жінки постійно борються із внутрішніми суперечками»
Отже, вибір чоловіків на користь роботи, сприймається оточуючими як «правильний», а от жіночий вибір на користь кар’єри вважається «неправильним», бо він не дає жінці повністю присвятити себе родині, чого від неї вимагає суспільство.
Тому працюючі жінки постійно борються із внутрішніми суперечками, щодо того чи бути доброю матір’ю та дружиною, або професійно розвиватися й будувати свою кар’єру.
Більше того, компанії почасти спеціально створюють такі умові з одного боку нібито направлені на підтримку працюючих матерів, а з іншого – ці заходи витісняють їх з кар’єрного шляху.
Наприклад, перехід на часткову зайнятість або перехід на суто адміністративну роботу сприймається в компаніях як пониження в статусі та накладає певну «печатку» на жінку, як фахівця, який не спроможний або не хоче працювати понаднормово, отже вона вже не може стати «ідеальним працівником».
Погана репутація
Ще одним з факторів, який стримує жінок, є “погана репутація” партнера-жінки, у якої є діти, і яка все ж таки змогла досягти успіхів в професії. Оточення сприймає таку жінку як погану матір, тому що вважає, що неможливо бути успішною в кар’єрі та, одночасно, бути хорошою дружиною й матір’ю. І цей стереотип дуже сильно впливає на молодих жінок, яким доводиться робити вибір між роботою та родиною.
«Жодна жінка не хоче отримати репутацію кар’єристки…»
Жодна жінка не хоче отримати репутацію «поганої матері», «поганої дружини» або кар’єристки, яка готова пожертвувати всім заради роботи. Ці фактори постійно нагадують жінкам, що робота – це не для них, а отже, не дивно, що жінки абсолютно невпевнені щодо своєї кар’єри та роботи взагалі.
Особливо це стосується корпоративних культур, де заведено працювати 24/7. Тут жінки постійно мають обирати між тим, чи присвятити себе дому, і тим самим підірвати свій статус в компанії, або присвятити себе кар’єрі й отримати клеймо «поганої матері».
Це, звичайно, жодним чином не підриває такі корпоративні культури, тим самим лишаючи питання гендерної нерівності відкритим.
Треба, зауважити, що часто проблемою, яка стримує розвиток кар’єри жінок є не стільки небажання компанії їх просувати, а саме проблема понаднормової роботи, яка є правилом в багатьох компаніях. До речі, ця проблема безперечно впливає і на чоловіків, хоча жінкам доводиться платити вищу ціну.
Отже, рішенням є загальний перегляд корпоративної політики, тим більше, що впровадження нормального графіка роботи, буде корисним для всіх працівників. Тобто і жінкам, й чоловікам не доведеться йти на жертви заради роботи, що, гарантовано, зробить усіх працівників компанії щасливішими, більш продуктивними та, в результаті, компанію успішнішою.
Висновки
Проблема дисбалансу між роботою та особистим життям виходить далеко за межі гендерного питання. Вона корениться в корпоративній культурі, яка культивує надмірну працю та створює токсичне середовище як для жінок, так і для чоловіків.
Вирішення цієї проблеми потребує системних змін у підході до організації праці та переосмислення корпоративних цінностей. Важливо розуміти, що впровадження здорового балансу між роботою та особистим життям принесе користь усім працівникам незалежно від статі та позитивно вплине на продуктивність та успішність компанії в цілому.