Категорія: HR Skep Magazine

У сучасному світі питання гендерної рівності на робочому місці залишається актуальним, незважаючи на численні ініціативи щодо просування жінок на керівні посади.

Особливої уваги заслуговує проблема балансу між роботою та особистим життям, яка часто розглядається як головна перешкода для кар’єрного зростання жінок. Проте чи справді це так?

Дисбаланс між роботою та особистим життям

Скільки б сьогодні керівники компаній та урядовці не намагалися дотримуватися гендерних квот та просувати жінок на керівні посади, в історичному розрізі, ми бачимо, що в нашому сторіччі цей процес сильно гальмує.

Дуже часто ми чуємо, що причиною невеликого представництва жінок в радах директорів, на керівних посадах компаній та в керівництві державою, є те, що така відповідальна робота вимагає повної віддачі та забирає багато часу, тому жінкам дуже важко поєднувати такий вид діяльності із сімейним життям.

Але, тут виникає резонне питання: хіба чоловіки на керівних посадах не мають сім’ї та не намагаються тримати баланс між роботою та особистим життям? Мають. І прагнуть тримати цей баланс, і так само страждають від його порушення. Отже, що ж гальмує розвиток кар’єри жінок та отримання ними керівних посад?

Дослідження проведені в закордонних компаніях показали, що історії про неможливість поєднувати просування в кар’єрі із родинними обов’язками для жінок – це міф.

Вивчення показників плинності кадрів показало, що різниці між показниками серед жінок та серед чоловіків немає. Дисбаланс між роботою та особистим життям, який частіше приписують жінкам, присутній й серед працівників чоловічої статі.

«Історії про неможливість поєднувати просування в кар’єрі із родинними обов’язками для жінок – це міф»

Насправді, дві третини опитаних чоловіків визнали, що дисбаланс між роботою та родинним життям для них є важкою ношею, але лише одна третина намагаються щось зробити для зниження рівня стресу через такий дисбаланс.

Жінки частіше намагаються тримати баланс між роботою та родиною, але, навіть, якщо компанія і надає їм такі можливості, це дуже негативно відображається на їхній кар’єрі: вони втрачають керівні позиції, статус та частину свого доходу. Отже, в соціальному контексті, керівні посади залишаються привілеями чоловіків.

Також, багато чоловіків все ще мають певні стереотипи щодо жінок та їхнього бажання просуватися по кар’єрі. Так, наприклад, є думка, що жінки хочуть мати дітей і не хочуть працювати, або, якщо і хочуть працювати, то не погодяться на роботу пов’язану із частими відрядженнями, або таку, яка вимагає проводити в офісі 60-70 годин на тиждень.

Тобто, є думка, що такі особисті преференції жінок заважатимуть їм бути успішними в кар’єрі. Але, жоден з чоловіків, хто висловлював подібні думки, не беруть до уваги той факт, що тим жінкам, які не мають дітей, теж важко досягти вершин в кар’єрі.

Цікавим є ще й те, що всі чоловіки, які вважають, що родина заважає жінкам будувати кар’єру, впевнені, що робота має бути в режимі 24/7. Вони постійно знаходяться в стресі через безліч завдань та постійні дедлайни, щоб залишатися “зірками” серед своїх високопрофесійних колег.

Отже, справа тут в конкуренції серед колег, а також в постійному прагненні задовольнити бажання клієнтів, які часто культивуються в середині компанії та, іноді, перетворюються на культуру понаднормової роботи в усій організації.

Звичайно, необхідність постійно працювати понад норму не робить щасливим ані жінок, ані чоловіків. Але, саме жінки частіше страждають через своє прагнення до балансу в житті.

До речі, відомим є факт, що тенденція працювати понаднормово, жодним чином не сприяє підвищенню продуктивності, а отже, і успіху компанії. Навпаки, така тенденція часто призводить до зниження продуктивності та збільшення витрат на оплату лікарняних.

Чому компанії ігнорують прагнення працівників до збалансованого життя?

Відповідь можна знайти, поглянувши на проблему глибше та відкривши декілька прихованих моментів. Наприклад, стереотип, що родина заважає жінкам будувати кар’єру є ні чим іншим, ніж відображенням існуючої соціальної системи, а також проявом психологічного захисту, як для жінок так і для чоловіків, проти негативних емоцій, які викликає необхідність працювати понаднормово.

Вчені провели низку співбесід, звертаючи увагу не тільки на те, що кажуть (або не кажуть) учасники, але й на те, як вони висловлюються. Результати були приголомшливі. Свідомо або несвідомо, майже всі працівники виявили наявність емоційного конфлікту через необхідність працювати в режимі 24/7 та щоденними спробами збалансувати роботу й приватне життя.

Очевидно, що необхідність постійно обирати між роботою та приватним життям створює надзвичайний тиск на кожного працівника, адже він розуміє, що будь-яке рішення може коштувати надто дорого.

Саме необхідність робити постійний вибір між особистим та роботою призводить до виникнення такого захисного механізму, як ідея, що жінки створені для сім’ї, а чоловіки – для роботи.

На рівні організації це проявляється в формуванні політики, яка ефективно утримує жінок подалі від позиції топ-менеджерів. Як не дивно, все це разом грає на руку як компаніям так і працівникам в короткостроковій перспективі. Керівники компаній перекладають відповідальність за відсутність жінок серед партнерів та топ-менеджерів, пояснюючи це соціальним становищем жінок.

Працівники компаній можуть підтримувати видимість спокою щодо своїх рішень: чоловіки можуть виправдати свої жертви на користь роботи, а жінки – свою неспроможність побудувати успішну кар’єру в компанії. Отже, нічого не загрожує культурі працювати понаднормово, що вигідно компаніям.

Але всі ці захисні маневри та соціальні устої не вирішують існуючого конфлікту та не знижують рівень тривожності серед працівників обох статей. Чоловіки в корпоративних культурах 24/7 сприймаються як ідеальні працівники, лише коли вони повністю віддані роботі та доступні в будь-який час.

Для «ідеального працівника» є правило «моя робота – це найважливіше»

Для «ідеального працівника» все, що не стосується роботи є вторинним, навіть якщо це дуже важливо в особистому плані. Тобто, такий підхід створює внутрішній конфлікт для чоловіка, тим більше, якщо у нього є діти. Це призводить до глибокого почуття провини за те, що чоловік постійно на роботі та проводить мало часу із родиною.

Щоб впоратися зі своїми негативними почуттями, чоловіки часто використовують таку психологічну тактику: вони відокремлюють свою печаль та почуття провини, проектують ці почуття на жінок в компанії та прив’язують до них.

Тобто, люблячі татусі просто не розуміють навіщо жінкам будувати кар’єру, коли вони мають таку привілею, як бути постійно зі своїми дітьми, піклуватися про них. Деякі чоловіки і досі відверто висловлюються проти того, щоби матері виходили на роботу. Вони вважають світ роботи світом чоловіків, в якому немає місця жінкам.

«Татусі відокремлюють свою печаль та почуття провини – проектують ці почуття на жінок в компанії»

Жінки переживають дещо інші психологічні проблеми. Соціальні устої та традиції в багатьох культурах, навіть сьогодні, стверджують, що основним напрямком діяльності для жінок є родинне життя, піклування про дітей, підтримання побуту. Робота та кар’єра тут відходять на другий план. МАЮТЬ відходити.

І компанії, нібито, створюють усі умови для реалізації жінки як берегині, матері, дружини, надаючи жінкам всілякі послаблення в роботі – можливість мати гнучкий графік, можливість працювати віддалено та інші. Але всі ці «смаколики» коштують дорого, якщо йдеться про амбіції жінок побудувати успішну кар’єру.

Більшість з жінок, яким все ж таки вдалося високо піднятися кар’єрними сходами та відкинути ідею, що їхнє місце тільки вдома, в родині, все одно не змогли подолати внутрішній супротив проти соціально прийнятих норм. Що, так само як і у чоловіків, створює внутрішній конфлікт та емоційне напруження.

Часто, це напруження жінки пояснюють тим, що чоловіки по-іншому сприймають свої родинні обов’язки, інакше піклуються про дітей, мають інший рівень відповідальності. Навіть, якщо чоловік орієнтований на родину та з радістю виконує хатні обов’язки, жінка все одно не може відсторонитися від того, що відбувається вдома. Жінка не почувається щасливою, якщо вона не заглиблена в сімейне життя.

«Працюючі жінки постійно борються із внутрішніми суперечками»

Отже, вибір чоловіків на користь роботи, сприймається оточуючими як «правильний», а от жіночий вибір на користь кар’єри вважається «неправильним», бо він не дає жінці повністю присвятити себе родині, чого від неї вимагає суспільство.

Тому працюючі жінки постійно борються із внутрішніми суперечками, щодо того чи бути доброю матір’ю та дружиною, або професійно розвиватися й будувати свою кар’єру.

Більше того, компанії почасти спеціально створюють такі умові з одного боку нібито направлені на підтримку працюючих матерів, а з іншого – ці заходи витісняють їх з кар’єрного шляху.

Наприклад, перехід на часткову зайнятість або перехід на суто адміністративну роботу сприймається в компаніях як пониження в статусі та накладає певну «печатку» на жінку, як фахівця, який не спроможний або не хоче працювати понаднормово, отже вона вже не може стати «ідеальним працівником».

Погана репутація

Ще одним з факторів, який стримує жінок, є “погана репутація” партнера-жінки, у якої є діти, і яка все ж таки змогла досягти успіхів в професії. Оточення сприймає таку жінку як погану матір, тому що вважає, що неможливо бути успішною в кар’єрі та, одночасно, бути хорошою дружиною й матір’ю. І цей стереотип дуже сильно впливає на молодих жінок, яким доводиться робити вибір між роботою та родиною.

«Жодна жінка не хоче отримати репутацію кар’єристки…»

Жодна жінка не хоче отримати репутацію «поганої матері», «поганої дружини» або кар’єристки, яка готова пожертвувати всім заради роботи. Ці фактори постійно нагадують жінкам, що робота – це не для них, а отже, не дивно, що жінки абсолютно невпевнені щодо своєї кар’єри та роботи взагалі.

Особливо це стосується корпоративних культур, де заведено працювати 24/7. Тут жінки постійно мають обирати між тим, чи присвятити себе дому, і тим самим підірвати свій статус в компанії, або присвятити себе кар’єрі й отримати клеймо «поганої матері».

Це, звичайно, жодним чином не підриває такі корпоративні культури, тим самим лишаючи питання гендерної нерівності відкритим.

Треба, зауважити, що часто проблемою, яка стримує розвиток кар’єри жінок є не стільки небажання компанії їх просувати, а саме проблема понаднормової роботи, яка є правилом в багатьох компаніях. До речі, ця проблема безперечно впливає і на чоловіків, хоча жінкам доводиться платити вищу ціну.

Отже, рішенням є загальний перегляд корпоративної політики, тим більше, що впровадження нормального графіка роботи, буде корисним для всіх працівників. Тобто і жінкам, й чоловікам не доведеться йти на жертви заради роботи, що, гарантовано, зробить усіх працівників компанії щасливішими, більш продуктивними та, в результаті, компанію успішнішою.

Висновки

Проблема дисбалансу між роботою та особистим життям виходить далеко за межі гендерного питання. Вона корениться в корпоративній культурі, яка культивує надмірну працю та створює токсичне середовище як для жінок, так і для чоловіків.

Вирішення цієї проблеми потребує системних змін у підході до організації праці та переосмислення корпоративних цінностей. Важливо розуміти, що впровадження здорового балансу між роботою та особистим життям принесе користь усім працівникам незалежно від статі та позитивно вплине на продуктивність та успішність компанії в цілому.

Більшість із нас вважають себе хорошими людьми. Ми хочемо дотримуватись етичних норм і сподіваємося, що у важливі моменти життя ми будемо на висоті і впораємося з викликами якнайкраще. Але, коли мова йде про побудову етичної кар’єри, добрих намірів виявляється замало. Багаторічні дослідження виявили соціальні і психологічні процеси та установки, які можуть змінювати моральні судження людей та призводити до зміни їхніх цінностей.

А також, і доволі часто, ці процеси призводять до появи викривлених раціоналізацій своїх вчинків та рішень. Отже, як набути впевненості в тому, що кожного дня, з року в рік ми все робимо правильно в професійному житті?

Перший крок потребує зміни образу мислення на такий, що ми називаємо моральною самокритичністю. Тобто необхідно визнати, що всі ми є “грішними”, коли за нами не спостерігають. Моральна самокритичність допомагає людям визнати, що є певні спокуси, причини та ситуації, які можуть змусити, навіть, найкращих із нас поводитися невірно або неетично.

До того ж, такий спосіб мислення підштовхує нас сприймати етику не тільки як прагнення уникати поганих вчинків, але й як намагання завжди поводитись етично та правильно. І завдяки такій самокритичності, ми бачимо, що розвиток подібних рис характеру є процесом самовдосконалення на все життя.

Дослідження прикладів морально-етичної поведінки на робочому місці, що були проведені американськими вченими, дозволили їм зробити такий висновок: людина, яка хоче побудувати етичну кар’єру має пройти наступні стадії:

• заздалегідь підготуватися до морально-етичних викликів;
• у відповідальні моменти приймати правильні рішення;
• аналізувати свої успіхи та вчитися на своїх помилках.

Підготовка до етичних викликів важлива, тому що люди завжди добре знають, що їм треба робити, коли розмірковують про своє майбутнє, але фокусуються на тому, що вони хочуть робити в теперішньому.

Анна Тенбрунсел та її колеги з Університету Нотр-Дам (США) тенденцію переоцінювати свою доброчесність у майбутньому визначають як елемент поняття “Етичний міраж”.

Подолання такого упередженого ставлення починається з розуміння своїх сильних та слабких сторін. Якими є ваші цінності? У яких ситуаціях ви зможете поступитися ними?

У своїй книжці The Road to Character, Девід Брукс розрізняє між чеснотами для резюме (професійні навички, досвід та будь-які досягнення, які ви можете записати у своє резюме) та епітафією (чесноти, за які люди будуть вас пам’ятати після вашої смерті, наприклад, ви були вірним другом, доброю та працелюбною людиною).

І хоча ці дві категорії можуть доповнювати одна іншу, чесноти для резюме часто стосуються того, що ви зробили, а епітафія дає розуміння того, якою людиною ви є й що ви зробили для інших — тобто, описує ваш характер.

Отже, спитайте себе: які чесноти для своєї епітафії ви хочете розвинути? Таким чином, розглядаючи свій професійний шлях як спосіб зробити внесок у справу, а не тільки як спосіб досягнення певної мети, ви можете повністю змінити свій погляд на кар’єру.

Пітер Друкер: «За що ви хочете щоб вас запам’ятали?», «Який внесок хочете зробити?»

Цілепокладання також може стати основою для етичної поведінки. Люди постійно встановлюють цілі в професійній сфері та в приватному житті, але майже ніхто з них не використовує подібний підхід до етики.

Бенджамін Франклін колись написав у своїй автобіографії, що він намагався розвинути 13 рис, які він визначив як найважливіші для достойного життя, зокрема старанність, справедливість та скромність. Він, навіть, створив таблицю, в якій відмічав свої щоденні досягнення.

Ми, звичайно ж, не закликаємо вас настільки скрупульозно вести документацію, але пропонуємо сісти й записати, за які чесноти та добрі вчинки ви хочете, щоби вас запам’ятали; які з них потрібно й можливо розвинути в собі.

Так, Клейтон Крістенсен із Гарвардської школи бізнесу у своїй статті «How Will You Measure Your Life?» говорив, що після перемоги над онкологічним захворюванням, єдиним важливим мірилом у житті для нього є «окремі люди, до життя яких я доторкнувся».

Навіть чітко встановлені цілі — це лише хороші наміри. Вони повинні підкріплюватися такими особистими гарантіями, як звички й характерна поведінка, які разом виявляють найпозитивніші якості людини.

Наприклад, дослідження показало, що повноцінний сон, молитва (для релігійних), а також осмисленість можуть допомогти працівникам розвинути й підвищити самоконтроль та впоратися з етичними викликами в роботі.

Готуємость до дилем: Як станеться “Х”, то я зроблю “У”

Психолог Пітер Голвіцер методику планування у форматі: «якщо…, то» називає “Втіленням намірів”. Десятки досліджень показали, що така практика може бути ефективною для зміни поведінки, особливо коли цей план озвучено.

Подібні плани можуть бути простими, але мають бути чіткими та детальними, щоби прив’язати ситуативний сигнал (тригер) до бажаної поведінки.

Наприклад: Якщо мені запропонують хабар, то я звернуся до юристів та офіційних документів компанії по допомогу. Якщо я стану свідком сексуальних домагань або расових утисків, то я одразу стану на захист жертви.

Створюючи «якщо…, то» плани на базі своїх сильних та слабких рис характеру, враховуючи свої ціннісні орієнтири та можливі обставини, ви зможете краще контролювати себе, свої емоції й дії.

Крім того, ці плани захистять вас від бездіяльності, коли діяти необхідно. Але подібне планування — це підготовчий етап, отже, готуйтесь до викликів і створюйте «якщо….,то» плани заздалегідь.

Ментор — це ще один важіль впливу, який допоможе вам вберегтися від неетичної поведінки та зробити правильний вибір, коли ви стикаєтесь з моральною дилемою. Отже, коли ви встановлюєте професійні контакти й розширюєте коло бізнес-знайомств, шукайте не тільки тих консультантів, які допоможуть вам стрімко піднятися по службових сходах, але й тих, хто зможе вас підтримати в ситуаціях, коли вам доведеться зіткнутися з морально-етичною проблемою.

Встановлюйте зв’язки з людьми як у середині компанії, так і зовні; шукайте тих, хто поділяє ваші цінності, тих, до кого ви можете звернутись за порадою з морально-етичних питань. Створення групи підтримки, і наявність у ній ментора, якому ви повністю довіряєте, матиме надзвичайно позитивні наслідки для вашої кар’єри загалом.

Оточення впливає на нас більше ніж нам здається

Дуже важливо обирати таку компанію, яка даватиме можливість, а краще, заохочуватиме співробітників до дотримання морально-етичних норм. Не дивно, що працівники, які знають, що їхні потреби та цінності відповідають потребам і цінностям організації, в якій вони працюють, більше задоволенні й мотивовані ніж ті, хто не «вписується» в компанію.

До того ж, вони працюють краще. Зрозуміло, що на наш вибір роботи впливає багато факторів, але часто кандидати перебільшують значення грошової компенсації.

Недооцінка морально-етичної сторони роботи в тій чи іншій компанії веде до “етичного” стресу. Деякі дослідження показали, що саме «етичний» стрес є передумовою вигорання співробітників, підвищення рівня незадоволеності роботою, зниження мотивації, а також, збільшення плинності кадрів.

Дослідження також виявили, що деякі елементи робочої обстановки можуть підвищувати або знижувати самоконтроль незалежно від культурних норм. Так, висока мінливість на робочому місці, надмірні розумові навантаження, тривала понаднормова робота й постійно завищені вимоги, усе це корелює з підвищенням рівня неетичної поведінки працівників.

Саме тому, ми наполегливо рекомендуємо всім, хто шукає нову роботу, детально вивчати потенційних працедавців та відповідні сфери діяльності, для того, щоби бути готовими до можливих морально-етичних компромісів.

Правильні рішення у відповідальні моменти

Люди, іноді, схильні не бачити наслідків своїх рішень, або намагаються знайти химерні способи пояснення своєї неетичної поведінки. Наприклад, коли доводиться обирати між відданістю до колег та відданістю до клієнтів, або коли запропоноване рішення несе в собі як позитивні, так і негативні аспекти.

Зважте на те, що розум людини є дуже вигадливим, коли треба виправдати неоднозначні з огляду моралі вчинки, які можуть принести якусь вигоду. Кажемо, наприклад, «Всі так роблять», «Я просто виконую наказ», «Я ж не грабую банк».

Три тести, які допоможуть вам уникнути хибних раціоналізацій своїх вчинків:

• Тест на публічність: Чи почуватиметесь ви спокійно і впевнено, якщо ваш вибір і його пояснення будуть опубліковані на першій сторінці популярного видання?
• Тест на узагальнення: Чи почуватиметесь ви спокійно, якщо ваш випадок і ваше рішення стануть нормою і прикладом для всіх, хто опинився в подібній ситуації?
• Тест перед дзеркалом: Чи подобається вам людина, яку ви бачите в дзеркалі, після того як вона зробила свій вибір і прийняла рішення? Чи ви хочете бути такою людиною?

Якщо відповіддю на будь-який із цих тестів є «ні», ретельно все обміркуйте перед тим як приймати рішення.

Люди частіше поводяться неетично в суворих часових обмеженнях. Не варто приймати важливі рішення на ходу. Намагайтеся брати час для міркування й це допоможе побачити рішення в перспективі.

Приказка «ранок вечора мудріший» часто допомагає знайти краще рішення, а можливість відкласти його прийняття може дати вам час проконсультуватися зі своїм ментором. Якщо ж ментора немає, спробуйте комбінацію тесту на публічність і тесту перед дзеркалом.

Спроба слідувати морально-етичним нормам у роботі часто пов’язана з виникненням заплутаних ситуацій із колегами та керівництвом, що може стати доволі складним випробуванням. Наприклад, експерименти Мілґрема демонструють як впливає надмірний тиск із боку керівництва на чутливих людей.

То як же уникнути соціального тиску й не піддаватися на провокації?

Автори The Business Ethics Field Guide пропонують у подібних ситуаціях поставити собі декілька питань, а саме:

• Чи мають вони право вимагати цього від мене?
• Чи почуватимуться інші співробітники так само як і я в цій ситуації?
• Яку мету переслідують люди, що вимагають від мене подібних вчинків?
• Чи можна досягти такого результату іншим способом?
• Чи можу я відмовитися від виконання подібних наказів у такий спосіб, щоби зберегти репутацію?

Загалом, будьте обережними з раціоналізаціями на кшталт «всі так роблять» або «це наказ шефа». Беріть відповідальність за свої вчинки на себе.

Також важливо пам’ятати, що морально-етичні проблеми, з якими люди стикаються на роботі, уже колись були подолані іншими. В результаті цього компанії часто розробляють норми, протоколи та декларації про цінності.

Якщо ви вагаєтесь із приводу морально-етичної сторони якогось питання або вчинку, зверніться до офіційних документів своєї компанії. Якщо не можете знайти відповідь у цих документах, зверніться до свого ментора.

А якщо ви зіткнулись з ситуацією, яку вважаєте неетичною, але побоюєтеся репресій з боку керівництва, зверніться до омбуцмена або на гарячу лінію з питань порушення етики у вашій компанії.

Аналізуємо та вчимося

Ви будете здивовані, але найбільший стрибок у персональному розвитку наступає, коли рішення прийняті і вчинки зроблені. Етичні люди не ідеальні, але у випадку помилки вони аналізують свої дії та їхні наслідки для того, щоби не помилитися в майбутньому.

Насправді, велика кількість досліджень в галузі психології, комп’ютерних науках, освіті та патронажній справі довели, що аналіз ситуації є важливим першим кроком на шляху навчання на власному досвіді.

Аналіз успіхів і помилок допомагає людям не тільки уникати порушення норм і правил поведінки, але й убезпечує нас від «сегментації» нашої ідентичності, коли ми відокремлюємо морально-етичні норми, які ми сповідуємо в особистому житті, від тих, якими ми керуємось у професійній сфері.

Емі Вржеснєвська з Єльського університету пропонує цікавий підхід, який називає job crafting (шліфування роботи), тобто формування свого професійного досвіду через налаштування своїх завдань, робочих відносин, і навіть, свого ставлення до роботи, таким чином, щоби сама робота стала більш значущою й дала вам змогу повністю реалізувати ваш потенціал.

Наприклад, у своїх перших дослідженнях щодо згаданого вище підходу, Вржеснєвська із колегами виявили, що санітари лікарень сприймали свою роботу так, що вважали себе лікарями без дипломів, а не прибиральниками.

Вони не просто прибирали в палатах, вони допомагали створити спокійну і сприятливу для одужання атмосферу. Одна працівниця використовувала свою посмішку й гумор, щоби допомогти хворим на рак людям заспокоїтись і почуватися комфортніше. Вона намагалася регулярно спілкуватись із ними, вважаючи, що таке спілкування буде для них яскравим спалахом серед темних часів процедур із хіміотерапії.

Нам може здаватися, що не так уже і складно дотримуватися морально-етичних норм у професійній діяльності. Як казали нам наші батьки: просто роби все правильно. Але реальність показує, що нам може бути дуже складно триматися в морально-етичному полі повсякчас.

Отже, будуйте свою етичну кар’єру, розвиваючи моральну самокритичність, готуйтеся до можливих складних ситуацій, залишайтеся врівноваженими в складні моменти та аналізуйте свої вчинки й рішення з позиції етики й моралі.

Наступні філософські ідеї допоможуть розвинути моральну самокритичність:

• Деонтологія (вчення про моральний обов’язок): “Чи призведе обраний спосіб дій до порушення принципу чесності та поваги до інших?”
• Утилітарний підхід (Бентам вважав основою моралі корисність): “Які наслідки можливі для всіх сторін процесу та для тих, кого цей процес зачепить прямо або опосередковано?”
• Вчення Арістотеля про етику чеснот: “Які рішення та поведінка найкраще відображатимуть доброчесну людину?”

Висновки

Етична поведінка в професійному середовищі – це постійний процес самовдосконалення, який вимагає свідомого підходу та регулярного аналізу своїх дій.

Ключовими елементами побудови етичної кар’єри є:

• Розвиток моральної самокритичності
• Попередня підготовка до етичних викликів
• Здатність приймати зважені рішення у критичні моменти
• Постійний аналіз своїх дій та їх наслідків

Важливими інструментами підтримки етичної поведінки виступають:

• Планування “якщо…, то”
• Наявність ментора
• Три тести для перевірки рішень
• Філософські підходи до моральної самокритичності

Організаційна культура та робоче середовище мають значний вплив на етичну поведінку працівників, тому важливо обирати компанію, чиї цінності відповідають вашим.

Мовний або лінгво-коучинг, як підхід у викладанні іноземної мови, з’явився за кордоном ще на початку 2000 років і поступово набуває популярності в Україні.

Що таке мовний коучинг та чим відрізняється від викладання іноземних мов

Основним принципом лінгво-коучингу є відхід від директивного стилю, притаманного викладанню. Коуч допомагає клієнту визначити потреби у вивчені іноземної мови, побачити свої слабкі місця, визначитися із цілями та строками їхнього досягнення.

Також, коуч створює індивідуальний план навчання для кожного клієнта з урахуванням його потреб й особливостей, що сприятиме ефективному вивченню іноземної мови та удосконаленню конкретних навичок необхідних клієнту.

Характерною ознакою будь-якого коучингового процесу є робота із свідомими клієнтами, тобто тими, хто готовий брати на себе відповідальність за досягнення поставлених цілей, тих хто розуміє, що результати залежать від них.

У викладанні іноземної мови студент займає доволі пасивну позицію й очікує, що викладач його навчить. В мовному коучингу є розуміння, що високий результат залежить від обох сторін: «Coach (Co-achieve)» – дослівно перекладається як спільне досягнення.

Завданням лінгво-коуча є створити атмосферу, в який клієнт буде постійно вмотивованим та націленим на результат, підібрати необхідні матеріали, які будуть цікавими й корисними для кожного окремого клієнта, дати йому об’єктивний зворотній зв’язок, який сприятиме удосконаленню й поглибленню знань.

“Мовний коучинг – це підхід, який допомагає вирішувати конкретні задачі”

Мовний коучинг – це не навчання мові як такої, а підхід, який допомагає вирішувати конкретні задачі, що стоять перед клієнтом.

Лінгво-коучинг допоможе, коли необхідно удосконалити якісь певні навички, такі як проведення презентації іноземною мовою, підготовка до міжнародного екзамену, до співбесіди іноземною мовою зі складанням резюме, або інтенсив перед відрядженням за кордон.

До мовних коучів звертаються ті клієнти, які вже мають певний рівень володіння іноземною мовою, розуміють свої потреби й прагнуть розвинути окремі навички.

Мовний коучинг в Україні

Мовний коучинг потребує фахової підготовки з викладання іноземних мов та визначного досвіду роботи, а також знання коучингових методик та підходів, розуміння психологічних аспектів вивчення іноземних мов.

В нашій країні цей підхід тільки з’являється і, як до нового явища, відношення до нього різне. В Україні багато викладачів іноземних мов, деякі з них називають себе «лінгво-коуч», але насправді, реальних експертів мало.

Немає шкіл чи курсів, які б навчали цій професії, тим більше, організацій, які сертифікують. Доречі, серед коучингових напрямків є нейролінгвістичний коучинг, який сертифікується Міжнародною Федерацією Коучингу (ICF).

Отже висновок є тільки один – коли знайдете мовного коуча, спитайте у нього про дипломи й сертифікати, бо крім володіння іноземною мовою, лінгво-коуч має справді бути сертифікованим коучем або нейро-лігнво-коучем.

Також, варто знати, що мовні коучи працюють або тет-а-тет з клієнтом або у міні-групі з 2-4 осіб. Тож уважно ставтеся до мовних шкіл, які пропонують групові заняття з використанням цього методу – цікавтеся кількістю студентів в групі та кваліфікацією викладачів.

Мовний коучинг в корпоративному навчанні

В роботі з корпоративними клієнтами, мовний коучинг буде ефективним, коли стандартних курсів іноземної мови вже недостатньо для задоволення потреб працівників. Тобто, коли перед співробітниками стоять певні завдання, які потребують швидкого засвоєння та закріплення навичок.

Наприклад, у великих ІТ-компаніях, де більшість співробітників мають середній рівень знання англійської (Intermediate), частими запитам є так звані «спецкурси». Наприклад, підготовка до переговорів із потенційними замовниками тощо. І часу на такі спецкурси виділяється менше місяця.

Нажаль, компанії часто створюють окремі відділи або підрозділи з викладачів, які проводять курси іноземної мови, обираючи популярні підручники. Такі курси тривають від 8 до 12 місяців на кожний рівень, тобто якщо співробітник прийшов в компанію з рівнем англійської Elementary, то щоб досягнути рівня Intermediate йому доведеться витратити приблизно 2 роки.

Не кожен готовий чекати стільки часу. До того ж викладачі, зазвичай, обирають підручники із загальної англійської мови і «студенти» змушені вивчати мову заради мови.

«Часто «студенти» змушені вивчати мову заради мови»

В таких випадках, в умовах обмеженого часу та наявності конкретного запиту, ідеальним варіантом є коучинговий підхід. Лінгво-коуч зможе забезпечити клієнта набором висловів, та навичками використання їх у тому, чи іншому випадку.

Не тільки вивчити нові обіги, а допомогти клієнту підняти мовний багаж, який вже є та поєднати з новим, ще й продумати хід презентацій. Передбачити, які труднощі можуть виникнути, які мовні проблеми є у клієнта, та розробити стратегію подолання цих труднощів.

Психологічний момент навчання

У лінгво-коучингу крім мовного аспекту активно працює й психологічний. Клієнт отримує тренування за конкретною темою та розбір практичних кейсів іноземною мовою.

Лінгво-коуч не оцінює, а мотивує на розвиток й вдосконалення, спонукає клієнта до особистісного зростання, допомагає фокусуватися на досягненні мети.

Враховуючи ключові аспекти й ризики, лінгво-коуч стимулює розумовий процес у напрямку подолання мовних бар’єрів та емоційних перепон у процесі навчання.

Лінгво-коуч завжди готується до сесій, але це не загальні матеріали, а цікаві завдання з міжнародної практики, які якнайкраще задовольнять потреби кожного окремого клієнта.

Знаходить матеріали, що допоможуть клієнту вдосконалити навички й ввести в практику вже набуті знання. Тобто, викладач «викладає» вам матеріал і ви маєте його засвоїти, в той час як коуч «занурює» вас в конкретну ситуацію й допомагає вам знайти вихід з неї самостійно, використовуючи загальний досвід та знання іноземної мови.

Клієнт розуміє, про що саме він говорить і як про це говорити, тому почувається впевнено й спокійно.

Ми зустрілися з Іриною Громовою — практикуючою психологинею з досвідом роботи за методом позитивної психотерапії більше 6 років. Ірина проводить індивідуальні консультації (особистісна терапія) та групову терапію, є сертифікованою ведучою психологічної трансформаційної гри “Саторі”.

Ми розпитали її про трансформаційні ігри, про те, як вони можуть допомогти нам змінити життя, а також наскільки ефективними вони можуть бути в роботі корпоративного психолога.

Які трансформаційні ігри актуальні та для чого вони потрібні?

Перші трансформаційні ігри з’явилися близько 30 років тому, їх умовно можна поділити на три категорії: бізнес-ігри, езотеричні, та психологічні.

Взагалі, існує досить багатий вибір трансформаційних ігор:

Бізнес-ігри — допомагають сфокусувати увагу гравця на питаннях в сфері роботи та професійної реалізації, вчать конкретним діловим навичкам, прийняття рішень, створення команди, стратегічно мислити або допомагають змінити ставлення до грошей і відшукати нові методи заробітку. Наприклад, “Монополія”, “Кеш Флоу” або “Щурячі перегони”.

Езотеричні — допомагає знайти відповіді на актуальні запитання за допомогою духовних послань. Наприклад, «Лілу Чакра» — це езотерична гра, яка заснована на стародавній “Книзі Перемін”, і складається з поля на якому розташовані 64 клітини, кожна з яких несе певне “послання” для гравця. В цій грі можуть бути різні запити: від пошуку роботи до пізнання “з якою метою я прийшов у цей світ”.

Психологічні — спрямовані на вирішення психологічних проблем, таких як невпевненість в собі, складні відносини з близькими, з соціумом, низька самооцінка, образи, страхи, та також вони допомагають отримати ресурс та підтримку. І однією з таких психологічних ігор є “САТОРІ”.

В трансформаційній грі усі учасники перемагають. Кожен отримує відповідь на своє особисте питання. Формується ніби інструкція, як діяти далі в тому питанні яке хвилює гравця.

Мета трансформаційної гри — можливість не тільки краще зрозуміти себе, а й змінитися. І тоді особистість, якою ми станемо, почне змінювати обставини у всіх сферах життя, бо все взаємопов’язане. Саме заради змін потрібно грати в трансформаційні ігри.

Чому саме «Саторі»?

Гра “Саторі” з’явилася в моєму житті не випадково і це було дуже давно. Вперше я в неї грала сама, ще не будучи практикуючим психологом і САТОРІ справила на мене величезне враження.

В певній мірі саме ця гра стала для мене поштовхом, щоб піти в психологію і стати психотерапевтом, за що я дуже вдячна долі. Я обрала трансформаційну гру одним з інструментів для своєї психологічної практики.

Трансформаційна гра “САТОРІ” розроблена американським психотерапевтом Коліном Тіппінгом. Переліки усіх сертифікованих ведучих гри “Саторі” є публічними, їх можна знайти в Інтернеті.

Гра базується на методі “Радикального прощення” в 5 етапів — це ефективна техніка, яка працює для укріплення відносин, позбавлення від образ, гніву, страхів, різних блоків, негативних переконань і неприємних переживань з минулого.

«Саторі» допомагає повністю переглянути свій погляд на власне минуле і сьогодення. Дає можливість знайти відповіді на особисті запитання, відмовитися від ролі жертви і стати автором свого життя, змінити світогляд та відкрити свій ресурс. Гра дає дивовижні результати, які допомагають людині здійснити трансформаційний рух вперед.

Нажаль, в нашій країні похід до психолога і досі дехто сприймає як “визнання у власній неповноцінності”. Для таких людей гра може стати комфортним шляхом вирішення особистих питань. Як проективна методика, гра дозволяє на прикладі асоціації усвідомити приховані (несвідомі) установки і проблеми.

Під час гри, учасник починає розуміти, що він хоче змінити, які саме сфери життя йому потрібно “підтягнути”. Працюючи над своїм мисленням, гравець розуміє від яких страхів та негативних переконань він хоче звільнитися.

Весь процес гри спрямований на позитивні зміни, які відбудуться коли учасник знайде відповідь на свій запит, зазирнувши у свій внутрішній всесвіт.

Чому у кожного учасника відрізняється час для проходження гри?

Клієнти, які грають перший раз та до цього ніколи не спілкувався з психологом, потребують більше часу для усвідомлення своїх справжніх запитів та мети. Час необхідний також на зняття психологічних бар’єрів. Клієнт, що приходить в котрий раз, зазвичай, більш відкритий до змін. Коли немає психологічного спротиву гра йде динамічно.

Трапляється й таке, що запит або формат зустрічі змінюється під час самої сесії. Як психолог, я застосовую метод позитивної психотерапії, щоб чітко визначити запит і клієнт зміг отримати максимальну користь.

На зустрічі я одразу бачу, якщо клієнту буде краще в індивідуальній консультації, без гри. Людям із розвиненим логічним мисленням, які звикли все аналізувати, краще провести індивідуальну консультацію одразу. Бо такі гравці будуть постійно повертати на першу клітину, на початок.

В класичній консультації людина приходить вже з конкретною проблемою, для її вирішення може знадобитися серія сесій. Гра більше підходить для тих, хто не може зрозуміти свій стан, сформулювати певну проблему чи запит.

Ігровий формат дає учаснику можливість відчути нові емоції та враження. За 4-5 годин формується розуміння куди далі рухатися і як вирішувати питання.

Які задачі можна вирішити за допомогою трансформаційної гри?

Трансформаційна гра допоможе: відкрити в собі нові таланти і здібності, налагодити стосунки з колегами, підвищити самооцінку, стати більш впевненим в собі, позбутися від негативних переконань, пробачити батьків (сепаруватися), налагодити взаємини в сім’ї, навчитися сміливо проявляти свої почуття і емоції, зустріти свого потенційного партнера, пробачити і прийняти себе, отримувати більше задоволення від життя, стати щасливим та бути в стані потоку.

Цікаво те, що результати гри однаково ефективні в форматі онлайн чи офлайн. Раніше дистанційно я проводила гру лише з клієнтами за кордоном, а тепер це більш популярний формат. В нагоді стає онлайн генератор кубика, а коли треба обирати картки я показую із свого набору. Я допомагаю учасникам підсвітити шлях, ніби ліхтариком, але який “маршрут” обрати, вони вирішують самі.

«Я допомагаю учасникам підсвітити шлях, ніби ліхтариком»

Я працюю в методі позитивної психотерапії, де первинна здатність — «любити», а вторинна — «знати». У процесі гри важливо досягти відчуття любові та прийняття. На першому колі людина доходить до етапу, де потрібно звільнитися від негативних емоцій, та блоків. Тоді з’являється поле для зцілення людини, і я показую гравцю іншу межу — “знати”.

За тим, знаходяться відповіді, чому ті чи інші проблеми, блоки виникали в житті. І на виході до клієнта приходить розуміння того, як можна змінити своє життя, як саме вирішити проблему. Тобто він розуміє, як самостійно подолати складні ситуації.

Я завжди радію, коли можу бачити, як вимальовуються нові цілі та бажання, звільнившись від тягаря негативного досвіду, і надихаюся позитивними змінами в житті моїх клієнтів.